Учитель - не професія, а доля ,адже саме діяльність педагога є
безперервною для самовдосконалення. Навіть у найпохмуріші часи вчитель має
залишатися прагматичним оптимістом і рятувати мрії життя учнів, формувати нових
членів суспільства, які матимуть активну
громадянську позицію, стануть успішними в розвинутій європейській Україні.
Бути
вчителем англійської мови-для мене неабияка честь і відповідальність. Адже
зараз час змін в Україні. Час коли ми боремось за свою незалежність, коли ми
йдемо до Європи як вільна та демократична держава. Тому у мене дуже
відповідальна роль-навчити підростаюче покоління англійської мови,бо це мова
світу, універсальна мова і знати її має кожна вихована та освічена людина.
Недаремно кажуть:
"Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина!".
Я
пишаюся тим,що зможу допомогти українській молоді відкрити двері у щасливе
майбутнє і дати їм ґрунтовні знання.
Я не просто «працюю з дітьми», я живу
з ними, ділю радощі і печалі, успіхи і невдачі, не допускаючи фальші у
відносинах. Діти зазвичай уявляють свого вихователя як творця їх радості, здатного придумати щось нове, веселе і несподіване,
і як мудреця, який все знає і все
вміє, і як захисника,який може уберегти їх від бід і несправедливості,
зла і образ, і як арбітра, який
розсудить по совісті. Я роблю все можливе,щоб бути саме таким учителем.
З перших днів педагогічної діяльності
завжди намагалася завоювати авторитет, визнання своїх учнів, тому що тільки в
цьому випадку можна говорити про успіхи своєї праці, яка починається з
спілкування, з першої іскорки дружби і взаємної довіри.
Доля зорі на небо сипала,
Розкладала великі й малі.
Я щаслива, що доля вчителя
Випала саме мені…
